Телефонные заказы - 0503856388
|
| Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність (на матеріалах сучасної газетної публіцистики) .Монографія. Серажим Катерина. |
Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність (на матеріалах сучасної газетної публіцистики) .Монографія. Серажим Катерина.
Дослідження присвячене дискурсу як соціолінгвальному явищу комунікативного середовища загалом і політичному дискурсу як феномену сучасного інформаційного простору України зокрема. У результаті аналізу методології та архітектоніки дискурсу виділено основні конститутивні, жанрово-стилістичні, семантико-прагматичні та формально-структурні категорії дискурсу. Розкрито механізми породження та функціонування політичних текстів на матеріалах сучасної газетної публіцистики, виявлено жанрові особливості актуалізації українського політичного дискурсу.
Монографія розрахована на фахівців у галузі лінгвістики, журналістики, політології, викладачів вишів, аспірантів і студентів факультетів журналістики та філології.
Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність (на матеріалах сучасної газетної публіцистики) .Монографія. Серажим Катерина.
Видавництво : К.: Видавець ПАЛИВОДА А.В.
Рік видання : 2010
Сторінок :352
Мова:українська
ЗМІСТ
Частина перша. МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ дискурсу. Розділ І. Методологічні підходи до аналізу дискурсу. § 1. Теоретичні передумови виникнення дискурсології як науки. § 2. Наукова парадигма як основний методологічний інструмент аналізу дискурсу. § 3. Сучасні методи дослідження.
Розділ ІІ. Дискурс як явище сучасного комунікативного середовища. § 4. Комунікативна природа. 4.1. Монологічна та полілогічна форми. 4.2. Комунікативні властивості ситуативно-зумовленого та ситуативно-вільного дискурсів. §5. Дискурс як породження реальної комунікації. 5.1. Визначальні чинники дискурсотворення. 5.2. Основні дискурс-моделі. 5.3. Комунікативно зумовлені види дискурсу. Розділ ІII. Значення та співвідношення понять «текст» і «дискурс». § 6. Текст як елементарна одиниця дискурсу. § 7. Диференційні ознаки та межі тексту. § 8. Розмежування понять «текст» і «дискурс», «дискурс» і «мовлення». § 9. основні лінгвістичні категорії дискурсу як «тексту у ситуації».
Частина друга. Архітектоніка дискурсу. Розділ IV. Прагматичні аспекти дискурсу. § 10. Сутність концепції прагматики дискурсу. § 11. Втілення комунікативної інтенції у дискурсі. § 12. Прагматично детерміновані характеристики учасників дискурсу. § 13. Засоби прагматичної організації дискурсу. § 14. Прагматична структура дискурсу. § 15. Дискурс як прагматична модель дійсності. § 16. Дискурсні можливості мовної особистості та прагматичні стратегії їхньої реалізації. 16.1. Стратегії побудови дискурсу. 16.2. Внутрішнє мовлення. 16.3. Фонові знання. 16.4. Прецедентні феномени. 16.5. Відображення мовця у дискурсі. Розділ V. Семантичні аспекти дискурсу. § 17. Розвиток теорії семантики: від значення слова до значення дискурсу. § 18. Семантичні механізми породження дискурсу. 18.1. «Структури реального світу» і когнітивні структури. 18.2. Феномен ментальної репрезентації та мережі семантичної залежності у дискурсі. 18.3. Семантичний трикутник дискурсу. § 19. Смислове поле дискурсу. § 20. Дискурсивні моделі як відображення семантичних модусів реальності. § 21. Семантичне розгортання дискурсу. § 22. Функціонально-семантичні категорії дискурсу. § 23. Тезаурус мовної особистості як інструмент встановлення семантичних зв’язків у дискурсі.
Частина третя. ВАРІАТИВНІСТЬ ДИСКУРСУ: ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС ЯК ФЕНОМЕН СУЧАСНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ. Розділ VІ. Аргументаційність політичного дискурсу. § 24. Аргументація як засіб відтворення ментальної моделі світу політики. § 25. Аргументація як метод досягнення прагматичних цілей політичного дискурсу. § 26. Структура аргументації в політичному дискурсі. § 27. Типи аргументації у політичному дискурсі. Логічна й емоційна аргументації. Розділ VІІ. Евалюативність політичного дискурсу. § 28. Евалюативна природа дискурсу. § 29. Оцінність як засіб досягнення прагматичної мети. § 30. Семантична актуалізація оцінності. § 31. Ціннісні домінанти українського політичного дискурсу. § 32. Самооцінка суб’єкта дискурсу та оцінка ним політичних опонентів. Розділ VІІІ. Від дискурсу тоталітарного до демократичного: нова стилістична норма політичної мови. § 33. Основні підходи до аналізу мовної репрезентації політичної діяльності. § 34. Мовне втілення теми у політичному дискурсі. § 35. Мовна опозиція як структурний чинник політичного дискурсу. § 36. Лексико-фразеологічні особливості сучасного політичного дискурсу. § 37. Неоднозначність та езотеричність політичної мови. § 38. Молодіжний тезаурус політичного дискурсу. § 39. Новий стилістичний канон у мові політики. Розділ ІX. Основні жанрові форми втілення сучасного політичного дискурсу. § 40. Дискурсні можливості та особливості інтерв’ю з політиком. § 41. Гасло як жанр у функціональній структурі жанрового політичного простору у період передвиборчих кампаній. § 42. Сучасний політичний фольклор
|
 |
|
|
 |
